Ми – дорога спасіння ближнім

Читай також

  • Чи можна з позиції Церкви вважати тих, хто загинув за Україну, новомучениками?
  • Школа міжконфесійного діалогу «Зцілення ран війни: спільне завдання українських Церков»
  • У пошуках крихти надії
        • Ми – дорога спасіння ближнім

          “Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що людям замикаєте царство небесне!” (Мт. 23, 13-22).

          Книжники та фарисеї були головними духовними провідниками ізраїльського народу. Часто це відбувалося урядово, але не знаходило потвердження способом життя. Говорили людям про Бога, але самі замало знали Його, виконували приписи закону, але бракувало в цьому духа любові.

          Ми також є провідниками спасіння для своїх ближніх: батьки для дітей, вчителі для учнів, керівники для підлеглих.

          Бажаючи ближнім спасіння, всіма силами спонукаємо їх прийняти релігійні правди та виконувати Божі заповіді. Часто у наших добрих намірах застосовуємо силу. Заставляємо когось прийняти Божу правду, поводитися у відповідний спосіб. Але такий підхід до навернення викликає у ближніх спротив. Тут варто пам’ятати народну мудрість: „Слово повчає, а приклад потягає”. Слід звертати увагу на те, чи людина здатна зрозуміти і прийняти Божу правду, чи готова нею жити.

          Успішна праця навернення, освячення і спасіння ближніх потребує завжди поєднання слова й доброго прикладу життя. Щоб інші бачили в нашому житті Ісуса, про якого говоримо. Маємо навчитися наслідувати приклад Христа: Використовувати не аргумент сили, а діяти силою аргументів, найкращим з яких є приклад життя. Коли люди побачать Бога близько себе через наш добрий приклад, вони самі слухатимуть Його і підуть за Ним. Про це свідчить народна мудрість: „Спаси себе і біля тебе спасуться тисячі”.

          Добрий приклад важливий з іншої причини: невідповідним словом або вчинком можемо глибоко ранити людину й легко відкинути її від Бога. Втратимо плоди своєї тривалої праці.

          Якщо ми пізнаємо Бога, тоді в будь-яких обставинах, в яких ми б не перебували, об’являємо Його. Не обов’язково постійно промовляти слова молитов, але достатньо бути в тому молитовному стані, бути в Божій присутності, у Божій благодаті, бути з Богом. І тоді ціле наше життя стає свідченням про Бога. А коли наші стосунки з Богом обмежуються лише певними релігійними практиками, це не є свідченням про Бога. Я є людиною, українцем 24 години на добу. Також є християнином 24 години на добу, або ним не є. Не можу бути годину на добу українцем, а потім особою якоїсь іншої національності. Так само не можу бути християнином лише хвилини чи години на добу.

          Тому мусимо розуміти ці тверді Христові слова, які Він каже про лицемірів. Лицеміри – це ті, котрі вдають, що вони кимось є, а насправді е мають певних Божих дарів. Не можемо бути християнами лише якийсь час, а тоді в тих чи інших обставинах немовби взяти відпустку від християнства.

          Насправді ж ми всюди й повсякчас покликані вказувати людям на Бога. І, врешті, чим ми живемо, на те й вказуємо. Якщо житимемо вірою в Бога, то всюди будемо про Нього свідчити. Через приклад нашого життя Ісус наверне і спасе наших ближніх.

          Отець Михайло ЧИЖОВИЧ

          Читай також

        • Чи можна з позиції Церкви вважати тих, хто загинув за Україну, новомучениками?
        • Школа міжконфесійного діалогу «Зцілення ран війни: спільне завдання українських Церков»
        • У пошуках крихти надії
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.